Українська співачка Ольга Доля в інтерв’ю для ZYUNDEX розповіла про ставлення її сім’ї до початку музичної кар’єри і як змінилося її життя в умовах світової пандемії коронавірусу. Доля розповіла про пережитий землетрус у Казахстані й поділилася, коли вийде її новий музичний альбом.
— Розпочинаючи шлях до музичного олімпу, як робили перші кроки, маючи за спиною значну кар’єру наукового діяча та бізнес-вумен?
Приймати важливі рішення завжди страшно та відповідально. Але, погодьтеся, якщо нічого не робити, то потім собі кусатимемо лікті, але буде пізно. У будь-яких починаннях, а особливо творчих, важлива підтримка рідних та близьких. Мене підтримала моя сім’я та друзі. Вони стали першими шанувальниками моєї музики. Були й ті, хто не зрозумів мене. Зараз взагалі довкола багато хейту – люди не замислюються про гостроту своїх висловлювань, а особливо у соцмережах. З недавніх пір я почала жити за принципом “зараз або ніколи”. Насамперед це стосується пошуку себе, своєї улюбленої справи. Для цього потрібно не так багато. Є просте правило: “якщо людині подобається те, чим вона займається – вона не помічає течії часу, тому що закохана у свою роботу”. Так буває і зі мною, коли я у творчому процесі. Просто любити співати — це одна справа, а правила шоу-бізнесу диктують вже зовсім інше. Перші кроки до своєї музичної кар’єри я робила у студії Олександра Пономарьова. Там познайомилася з багатьма музикантами, з якими раджусь досі.
— Починаючи будь-яку справу, ми маємо якісь очікування. Як змінилися ваші очікування після старту, чи таким собі уявляли шоу-бізнес?
Будь-яка справа потребує знань. Ще до старту співочої кар’єри, я відвідала багато тренінгів, прочитала чимало матеріалу про шоу-бізнес, просування авторської музики та збільшення аудиторії. Виконувати пісні – це відсотків двадцять від усього, що потрібно вміти ступаючи на шлях артиста. Вважаю, що важливим є концептуальний підхід. Знати, хто твій слухач, розуміти, про що ти співаєш, які цінності несеш людям. Обов’язково звертати увагу на якість як саунду, так і візуальної частини оформлення композиції – відео, обкладинка та інше. Для себе я це змогла все відкрити лише поступово, не одразу. Заняття творчістю вимагає багато часу та вкладень, я почуваюся щасливою, записуючи музику. Не всі плани реалізувались. У цьому завадила пандемія, і моя зайнятість у тій діяльності, яка не пов’язана зі сценою. Я планую гастрольний тур, щоб донести свою музику до більшої кількості слухачів. Сподіваюся, скоро зможу здійснити все задумане.
– Як ваша родина пережила локдаун? Перебуваючи з чоловіком у різних країнах, як ця ситуація вплинула на ваші стосунки?
Зараз ми почали більше цінувати час, проведений разом. Формат відносин перейшов у більш трепетне спілкування та турботу один про одного на відстані. Адже коли ти не можеш особисто допомогти, обійняти, підтримати, намагаєшся цінувати кожну мить поруч. Сім’я – це найважливіше, що ми маємо. Чоловік прилітає з Алмати на свята, вихідні та значущі для нашої родини дати. Щоразу після розлуки ми з чоловіком притираємося заново, звикаємо один до одного (ред. усміхається). Звичайно, мені важко самій давати собі раду з дітьми, побутовими турботами, і при цьому займатися іншими справами. Особливо зараз, коли навчання дітей дистанційне. Наша донька – другокласниця, тут потрібен постійний контроль та допомога у навчанні. Із сином легше, він старшокласник, навчається сам і на відмінно. Чоловік завжди підтримує морально, він у мене великий оптиміст. Я йому дистанційно допомагаю з організацією побуту та кулінарії. Складала для нього щоденне меню, надсилаю рецепти та в режимі онлайн допомагаю у приготуванні здорових страв. Наша родина не прихильники фастфуду та напівфабрикатів. Завжди намагаємось все готувати самі. Такий формат життя змусив мене багато думати, переживати. На тлі цих почуттів народилася пісня про розлуку «Дике полум’я».
— Справляючись без чоловіка, як вам вдається все встигати і бути в хорошій формі?
Я щодня цьому навчаюсь! Тримати баланс між усіма обов’язками і при цьому бути в хорошому настрої не так просто – але дуже допомагає планування, а також пошук знань з нових джерел. Сучасні технології дозволяють отримувати інформацію, не виходячи з дому. Ось, наприклад, коли всі перейшли на домашнє навчання, я почала слухати поради професійних психологів. Їхні рекомендації дуже допомогли у вибудовуванні навчального процесу та спілкуванні з моєю дочкою. У мене є чіткий графік на кожен день, який включає і домашній клопіт, і основну роботу, і творчість, і прогулянки з моїми школярами, і спорт.
Спорт та прогулянки дуже розвантажують нервову систему. Але найбільше я заряджаюсь від подорожей, починаючи від зміни картинки всередині міста та закінчуючи далекими поїздками. Я веду здоровий спосіб життя: правильне харчування, жодного алкоголю, достатню кількість сну. На вихідних проводимо час із дітьми – катаємось на велосипедах, влаштовуємо походи. Такий спосіб життя корисний і для виховання дітей, батьки завжди є прикладом для них.
— Якийсь період ви із сім’єю прожили в Казахстані. Чим відрізняється життя в азіатській країні та Україні?
Важко порівнювати дві зовсім несхожі одна на одну нації. Українці більш волелюбні та незалежні, які активно відстоюють свою позицію і прагнуть демократії. Казахстанці дуже доброзичливі. Це одна з тих країн, де народжуваність перевищує смертність та дуже високий відсоток молодого населення. Вони дійсно люблять дітей, я ніколи не бачила, щоб хтось із дорослих робив зауваження чужій дитині, навіть при неправильній поведінці в суспільстві. Також у Казахстані величезна повага до людей похилого віку. Як і українці, вони дуже пишаються своєю країною. У сферах обслуговування, школах, садках ще відчувається наслідок “совка”. Окремо можна відзначити природу – гарні гори, прозорі озера. У мене там з’явилася фобія – страх землетрусів. Це сталося після пережитого 4-бального поштовху, більше такого не хотілося б зазнати. Також саме в Алмати існують серйозні проблеми з екологією – часто буває густий туман над містом. Але поживши там деякий час, я зрозуміла, як сильно люблю і сумую за Батьківщиною. Наразі тішуся, що з’явилася можливість повернутися додому.
— Ви народилися та виросли у російськомовному місті Харків, але співаєте українською мовою. Чи плануєте в майбутньому записувати треки російською чи іншими мовами?
Українська мова неймовірно мелодійна. На конкурсі Євробачення ми переконалися у цьому – наші представники викликали справжній фурор своїм виступом. Я спочатку прийняла рішення записувати авторську музику українською. Але не виключаю, що в майбутньому вийдуть пісні й іншими мовами, у тому числі російською. Мені подобається танцювальна версія моїх треків, нове звучання дає їм нове життя. Я співпрацюю з німецьким діджеєм DJ Mephisto, який зробив ремікс на трек “Лише до тебе” та з фінським DJ Asketix, він дав нове звучання треку “Мій полон”. Ми працюємо над створенням нового треку “День народження”. Україномовна пісня створювалася в режимі он-лайн, як зараз уже стало звично, за часів пандемії. Я репетирувала та записувала вокал у Києві, а музиканти вже працювали з аранжуванням у Фінляндії. Також плануємо продовжити співпрацю та записати англомовні треки для іноземного лейблу. Поки всі деталі не можу розкрити, це буде справжній сюрприз.
— Коли планується вихід дебютного альбому і що він розповість вашим слухачам?
Я називаю свій репертуар – музикою людей, які знайшли себе. Ті, хто мають життєвий досвід, які роблять вибір самі, і щодо свого плейлиста також. Я люблю пісні зі змістом, де є гарний поетичний текст. Такі композиції хочеться переслуховувати знову і знову – вони живуть вічно. У моєму першому альбомі кожен знайде щось своє – історію кохання, біль та радість. Є вічні цінності про які ніколи не можна забувати – сім’я, кохання, друзі і не тільки. Я довго йшла до того, щоб займатися творчістю і зараз розповідаю свою історію. Я відкрила в собі щось нове, показала свою іншу сторону, постала перед своїм оточенням у новому амплуа. І мій дебютний альбом отримав таку назву “Амплуа”, його вихід заплановано вже незабаром. “Амплуа” – це історія із ключових моментів життя кожної жінки.
— Як плануєте презентувати платівку, чи можливо буде концерт? Напевно, ваші шанувальники дуже чекають на прем’єри, щоб ви їм побажали?
Я дуже сподіваюся, що карантинні обмеження вже не повернуться до нас і можна буде організувати презентацію не онлайн. Хотілося б зіграти концерт, поспілкуватись, поділитися емоціями. За останній рік нам усім не вистачає таких вечорів. Найголовніше, щоб усі були здорові та цінували один одного. Бажаю кожному знайти свій шлях і своє покликання. Адже так важливо отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Діліться з оточенням добрими емоціями. Миру всім нам, усмішок і, сподіваюся, скоро зустрінемося.
